"Киснева недостатність..."
Нестача кисню... Останній подих заполонив все довкола. Очі були широко розкритими і дивились в безкінечність. Здавалося, світ пішов на дно. Проте, то був не світ – то були її надії.. Надії на життя...
Людина часто замислюється над надмірною кількістю запитань, що її оточують. Мозок вже повністю заповнений непотребом, він мов губка – поглинає в себе всю аморфність, впадаючи у стан споглядання. Як іноді хочеться бути непомітною субстанцією, неспроможною ні на почуття, ні на рухи. Просто існувати у світі, тут і зараз. Вміння розчинитися у коловороті плинності буття допомагає не існувати, а дійсно жити!
Дивна штука - це життя. Здається, нічого складного: просто народжуєшся, дихаєш, вчишся, працюєш, вмираєш, тай все, ніякої загадки вічності життя. Але ж ні, людям потрібно щось високе, духовне, те, що змусить їх не вмирати ще живими. І тут, починається вигадування, конструювання, будування, звеличення і закінчується все як завжди – руйнуванням. Все це чимось схоже на мозаїку, але вкладаючи всі свої сили, таланти, вміння, знання у витвір мистецтва, людина назавжди залишається в полоні, закарбована на довгий час, замордована сама собою.
Загнані в пастку, неспроможні вилізти і забутись від власних поганих думок і проблем – ось, які ми! Починаються хвороби, війни, коротко кажучи, всі пороки, які можна собі тільки вигадати вмістились у нас самих. Ми, такий собі, глиняний посуд, наповнений надмірною кількістю сміття. Коли вже наукові генії зроблять сміттєспалювальну машину для людини.
