"Початок душі..."
Опала Аніма летіла у напрямку бездонності. Великий Всесвіт вивертав свої руки в сторону блаженної, але вона прудко рвалась навскоки. Все, що перебувало в симбіозному співвідношенні втрачало свої сили на існування. Залишалося лише знайти розуміння, яка ж саме портальність відкрилася, коли її душа збожеволіла!
Світло! Її мозок був на всі сто відсотків пронизаний сяючими світилами. Відкривши очі, вона бачила своє тіло ніби, знаходячись в астральному просторі. Але душа не лякалася, вона просто спостерігала, як велетенські істоти, мерзотні на вигляд, копирсаються в належній свідомості. Ніяких больових відчуттів не спостерігалось. Лише пискляві обертони вливались в її барабанні перетинки.
На мить вона поринула у споглядання невідомості – на чудернацькому екрані, який був переповнений кольорів небаченості, Аніма вгледіла програми новин зі всього Всесвіту. Те, що пройшло шлях через її нейронні волокна було схоже на фантастику. Ведуча, а можливо і ведучий (все-таки, створіння, яке повідомляло слова із новин, було схоже на жінку, тому присвоїмо йому жіночу подобу), оголошувала: «На планеті Гелеотрак з галактики Веслернія вчені створили нову расу, покликанням якої є виконання місії по винищенню Людства з планети Земля, галактики Чумацький шлях. Люди були створені вченими в експериментальних цілях і випадково потрапили на планету найбільш важливу і цінну для всього Великого Всесвіту. Правителі дали шанс людському існуванню. Проте, багато років ми спостерігаємо ганебне поводження Людини із наданою їй домівкою. Рішенням Палати Суддів було повідомлено, що Земля більше не може терпіти понівечень. Тому, час який було надано Людству для свого розквіту, дійшов кінця, так і не дочекавшись щасливого фіналу!»
Аніма не розуміла, чому вона знає мову чужинців, тим паче, що на Землі вона навіть досконало не володіла рідною. Єдине, чого їй хотілося – це прокинутись від цього поганого сновидіння. Їй навіть забажалось піти на роботу, яку вона ненавиділа всім серцем.
І ось - поривання здійснюються, вона прокидається, але не там, де їй хотілось. Стан коми втрачає свої сили, вона на операційному столі, де тільки-но проводили свої втручання інопланетні лікарі.
- Як Ваша голова, є неприємні відчуття? – запитало щось гидке і потворне.
- Я не тямлю себе, скажіть, будь ласка, я потрапила в божевільню?
- Ні, не в божевільню. Ви, певне, взагалі в найпрекраснішому світі, що може тільки існувати.
- То... Я в Раю? А де Бог, чи він такий же на вигляд, як і ви? – мовила Аніма саркастичним тоном.
- Ні, не такий. Він ще гидкіший! – Сміх рвав животи лікарів.
Ця лікарня не була схожа на ті, в яких доводилось бувати Анімі в минулому житті, яке вже ніколи не повернеться до неї. Довкола панувала якась таємничість, можна навіть сказати, що святість. Все світилося, здавалося, що тут навіть не знають про існування темних кольорів.
- Вибачте мене, я розумію, що верзу дурниці. Давайте почнемо наше знайомство заново. Якщо я досі можу дихати, то це ваша заслуга. Мене звуть Аніма!
Лікарі справді були цікавими. На головах замість знайомих простим людям медичних шапок були присоски, через які було видно як до мозку надходять сигнали. В інопанетній реанімації не було жодного медичного обладнання. Ці істоти отримували інформацію про стан організму через дотик до тіла своїми відростками. які дуже тяжко назвати руками.
- Ми знаємо, як Вас звуть. Про існування Аніми з планети Земля відомо всім жителям цивілізованих галактик, звичайно, що в розумних рамках. – Комедійна вистава не завершувалась, лікарі були, як завше, в гуморі.
- І чим же я заслуговую на таку славу? – поцікавилась дівчина.
- Тим, що Ви єдина з Людей, не втратили здоровий глузд і жили, не заподіюючи шкоди живому навколо Вас. Це - велике досягнення. Тому, після смерті, Вас було депортовано до нас. До речі, Вас пристрелили! Поцілили прямо у скроню. Знаєте, хто це вчинив?
- Здогадуюсь… Мій чоловік?
- Браво, Ваша логіка не має меж!
- От, паскудник. А я ще його любила. Але... Це вже проблеми мого колишнього чоловіка, як він буде жити без мене!
Довкола лунали гучні звуки. Анімі було цікаво, що саме відбувається. Вияснилось, що нікого не вбивають, що не відбувається війна, що все чудово. Просто, кожну секунду працівники всесвітньої програми створюють нові галактики, а для цього використовуються надшвидкісні технології, які їй навіть не снилися.
- Так, це вже його проблеми, адже жити він вже не буде. Можливо, ви чули свіжий випуск новин?
- Чула. І не можу в це повірити. Невже Люди настільки погані? Мені завжди здавалось, що Люди добрі. Певне, я просто наївне дівчисько.
- Я Вам скажу по-секрету, не самі погані. Але просто дурні, певне. Вони були недопрацьовані. Ви - єдина, хто мав всі якості добропорядної мешканки планети Земля. Довго було витрачено часу, щоб знайти Вас. Але цей час настав! – промовив лікар з полегшенням у голосі.
- І що, мені залишається, просто сидіти тут і дивитись, як Люди вимирають? – запитала Аніма.
- Ні. не доведеться! Вони вже вимерли. В нашому світі час йде за іншими законами, ніж у Вас. Точніше, у Вашому минулому світі! Ой, мало не забув, як Ваше самопочуття?
- Все чудово, в фізичному плані. А от моя душа, все таки, буде сумувати за Людьми, які б вони погані не були! – по щоці Аніми пробігла маленька скупа сльоза.
- Ви скоро забудетесь, тому що Ваше нове місце проживання навіть не можна назвати Раєм! Там ідеал створюєте Ви самі. Все, що може лише уявити Ваш мозок і великодушне серце, вмить реалізується в реальність. Годі вже балачок, ми, певне, будемо з Вами прощатись, адже в нас ще багато пацієнтів. Ви готові?
- Я готова! Лише скажіть, чи можливо, що в майбутньому Людству знову дадуть шанс на життя?
- Все можливо, головне Ваше стремління. У найвищому світі, де Ви заслужили бути тут і зараз, кожна істота наділяється невблаганною силою, яка може творити будь-які чудеса! Пам’ятайте, у Вашому серці горить вогонь, який ніхто не в змозі погасити!
Аніма знову прокинулась. Все її нутро було переповнене почуттям любові до всього і всіх. Вона не хотіла відкривати очі, тому що думала, що ці дзеркала зникнуть і все повернеться. Але вона зважилась. І потрапила в невідому країну, де сни стають реальністю, а реальність – засинає…
